З повномасштабним вторгненням ворога на наші українські землі, з новою силою звучить художнє слово видатної української письменниці, перекладачки, громадської та культурної діячки: «А звемось просто українці, бо ми такими єсьмо». Саме українське слово стало матрицею творчості Лариси Петрівни Косач, ідентифікатором українки через етнонім, через націоналізм.
Леся Українка однією з перших почала говорити про жіночу особистість і непокору: доводила, що жінка вільна обирати свій шлях самостійно. Не дарма Іван Франко називав її “єдиним мужчиною в нашому письменстві”
«Це була жінка-боєць, жінка-воїн, – суща правда. Але це була жінка, і глибокою, і ніжною жіночністю овіяні деякі її ліричні шедеври, в яких вона часом – на хвилинку – опускала гострий свій меч і навіть іноді видобувала з серця сумнів, ба й розпачливі ноти…» – так писав про неї Максим Рильський.
«Ні! я жива! Я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає» – промовляє до нас Леся Українка. Ці слова стали пророчими для поетеси в боротьбі за любов, за життя. Для нас, сучасників, вони є усвідомленням того, наскільки Леся Українка випереджала час і тоді, і тепер! Сьогодні весь український народ мужньо і незламно стоїть у боротьбі за свою ідентичність, свободу, за рідну Україну!
Вашій увазі пропонуємо переглянути інтегроване заняття в старшій групі.
